Куля не читала ты истории болезни с диагнозами по-украински.... вот это шедевр!......

а вот исчо шедевр для фанатов украинськои мовы
Фауст политический!
Діючі особи:
Іван Опанасович Харченко – народний педутат
Гриць Якович  Вареник – тоже народний педутат
Богдан Петрович Фауст – дохтур
Степан Ізраїлевич Мехвістофель – гламурна трансцендентна істота в тухлях зі зміїної шкіри і з пірсінгом
Хуна – телеведуча, особа незрозумілої статі

ПРОЛОГ
Сесійний зал Верховної Зради. Іван Опанасович Харченко і Гриць Якович Вареник сплять на пленарному засіданні. Раптом Іван Опанасович прокидається.

ХАРЧЕНКО. Га!? Шо? Це хто? Грицько, це ти хропиш?
                       От ідійот! Ти ж педутат, падлюка!
                       Законів – як лайна, а ти, блін, спиш...

Вареник, просинаючись, ніжно плямка губами.

ВАРЕНИК.   Мені наснилась Хуна...
ХАРЧЕНКО.   Файна ..ука!   
ВАРЕНИК. Як вчора я її... і так, і сяк,
                     Навіть на люстрі і на калідорі.
ХАРЧЕНКО.  Я бачу, Гриша, ти у нас маньяк. 
ВАРЕНИК. Побачив би, як я її на морі...
                     Свою стару відправив на Балі   
                     І взяв з собою цю... Ото був празнік!
                     Ти ж знаєш, в мене яйця  не малі,
                     А там – аж ссохлись, як і мій проказнік.   
                     Не баба, а якийсь компресор, Вань,
                     Відбійний молоток! Долбе і смокче!
                     Кароче, прямо завтра зранку  встань,
                     Бери цю Хуну – і чешіть хоч в Сочи.
ХАРЧЕНКО. А шо ж закони?
ВАРЕНИК. К бісу цю муйню!
ХАРЧЕНКО. А ще от, кажуть, Хуна – це мужчина.
ВАРЕНИК. Хоч ти село, тебе я не виню. 
                    Мужчина, не мужчина – шо, причина,
                    Шоб отказаться від... ну, це... забув. 
                    Кароче, тіпа  іга комуністів.
                    Ти, Ваня, в Таїланді хоч раз був?   
ХАРЧЕНКО (сумно). Ну був. З женой.
ВАРЕНИК (зі співчуттям). Понятно. Даром їздив.
            (Придивляється).     А шо ото у тебе за кіно?
ХАРЧЕНКО. Та серіал.
ВАРЕНИК. Як зветься?
ХАРЧЕНКО. „Доктор Фауст”.
ВАРЕНИК. А-а, „Хаус”... Я дививсь. Таке гі..но!
                     Нема кіна, як вмер той... (Замислюється) Міккі Маус.   

Погодившись з останнім тезісом, обидва знов погружаються в глибокий здоровий сон. А по Рилівському компутєру іде кіно...

ДІЯ ПЕРША
Богдан Петрович Фауст, задовбаний життям, сидячі на стулі, головою на столі, спить на суточному діжурстві в проктологічному відділенні райлікарні. Крім тіла Фауста на столі, покритому віконним склом, стакан з недопитим спиртом і чайним пакетиком б/у, непрацюючий телехвон „Швидкої допомоги” та усякі лєчєбні рецепти, на лицевій стороні которих написано: „Кокаїн 3х0,200”, „ЛСД – унутрівєнно” і т.п., а на обратній – нумери телехвонів пацієнток і медсестер неважкої поведінки. З сортиру відділення чути огидливе пердіння, від якого Фауст прокидається.

ФАУСТ. Га!? Шо? Це хто? У вас хоч совість є?
                Чи хворій ..раці совість не потрібна?
                 Нажреться – і пердить, плює, блює...
                 А я – нє человєк? Вам шо, не видно?   
                 Зараз піду та як переї... Ні,
                 Не можу, як же клятва Гіппократа?   
                 От вам із-за формальної фігні
                 Такі нервові в докторів затрати!     
                 Та скільки ж можна!? Гей, звільни клозет! 
                 Ти ж там усе знесеш струйой повітря.

З сортиру, застьобуючи штани хвірми „Дольче&Габана=Любов”, розбещеною ходою виходить Степан Ізраїлевич Мехвістофель і, придавши  максимальну амплітуду стегнам, рухається до спально-обіднього столу Фауста.

МЕХВІСТОФЕЛЬ (Манє-єрно). Любє-єзнєйший, у вас бумагі нєт?
ФАУСТ.  Нема. Зате є спирта десь півлітра.   

Мехвістофель на очах стає нормальною людиною. Тобто мужиком.

МЕХВІСТОФЕЛЬ. Невже нарешті я зустрів людей?   
                                  Невже десь залишились справжні люди?
ФАУСТ. Так ти не піда...? В смислі, ти не цей?
МЕХВІСТОФЕЛЬ. Не той. Їх і без нас багато буде.
                                  А мій прикид, весь цей гламур-лямур –
                                  То є прикорм, приманка, мишоловка.
                                  Ти знав би, скільки йолопів і дур
                                  Клюють на понт, шо я пускаю ловко.
                                  Ну шо, нальєм?       

ФАУСТ (Наливаючи). А вип’ємо за шо?                   
                                       Бо ми ж слов’яни, нам же треба тоста.
МЕХВІСТОФЕЛЬ (трохи почервонівши). Та я не слов’янин... Ну харашо,
                                                                         За твою душу!     
ФАУСТ. Як це так?
МЕХВІСТОФЕЛЬ. Це просто.

Випивають. У-ух, лєпота!

МЕХВІСТОФЕЛЬ.  Береш, приміром, душу як продукт.
                                   Ну, як товар. Як ковбасу чи грушу...
ФАУСТ.    Ти шо, здурів? Душа ж тобі не фрукт.
                    Її ж нема, то що я брати мушу?     
                    Я можу як товар печінку взять,
                    Пряму кішку – і то у пацієнтів.                                 
                    І можу сісти, якщо тупо брать,
                    З ментами не рішивши всіх моментів.
МЕХВІСТОФЕЛЬ. От якщо душу продаси мені –
                                  Неважно, хоч на літри, хоч на грами,   
                                  Звільнишся від цієї маячні:
                                  Ментів, там, суддів, прокурорів ..раних.
                                  Пошлеш своїх начальників...
ФАУСТ. Куди?
МЕХВІСТОФЕЛЬ. Та хоч туди, куди ти сам подумав.
                                  Тобі все буде до Караганди,       
                                  Бо станеш педутатом.
ФАУСТ.                   Де?
МЕХВІСТОФЕЛЬ. В Держдумі.
ФАУСТ.                   Ні, в Думу нє хачу, я патріот,
                                  Хоч смисла цього слова і не знаю.
                                  Давай у цей... у наш бардак. 
МЕХВІСТОФЕЛЬ.  Ідьот!
                                  Ну шо, готовий? Все, повєлєваю!
                                  Тепер твоя душа, цей Божий дар,
                                  В моїй приватній власності зависла. 
                                  Тобі же перепав за цей товар
                                  Мандат в Верховній Зраді. Та ще крісло,
                                  Дві кнопки, ну а може даже три:
                                  „За”, „Проти” і, здається, „Воздєржався”...
                                  Ні, „дякую” мені не говори.
                                  Що ж, на коня? У тебе спирт остався?

(Чаклує).                   Кішка здохла, хвіст обліз,
                                  Секс, Содом, садизм, стриптиз,
                                  Як нажреш великий зад –
                                   Будеш справжній педутат.

З палат, де до того страждали пересічні українці, хворі на геморой, вивалюється на калідор юрба веселих упирів, вурдалаків та кікімор, і починається цікава святкова оргія, символізуюча солодку брєнность педутатського битія. У Фауста стрімко і без будь-яких фізіологічних підстав ростуть морда і дупа, а на пом’ятому халаті з’являється клеймо Люцифера – педутатський значок.   

ФАУСТ.                     Невже поперло? Все, збулись мєчти!       
МЕХВІСТОФЕЛЬ.   Не радуйся, як дурень, передчасно.
                                    Знай, дупа трісне, якщо скажеш ти:                                   
                                   „Остановісь, мгновєньє, ти прєкрасно!”   

Феєрверк!

КІНЕЦЬ ПЕРШОЇ ДІЇ

ДІЯ ДРУГА

Педутат Фауст на телебаченні в політичному ток-шоу „Кому б віддатись Хуні?”, у якого такий високий рейтинг, шо аж стирчить з штанів. Напроти героя – телеведуча Хуна, вона з довгими ногами, великими цицьками і розмовля басом.

ХУНА (томно). А як ви до політики прийшли?
ФАУСТ.             Продав з себе шматочок – двадцять грамів,*
                            Вони у мене зайвими були.
                            А шо ти робиш вечером?
ХУНА (в камеру).  Реклама!

Поки іде реклама, Фауст признача Хуні побачення на своїй державній фазенді.   

ХУНА (зацікавлено). І шо там?
ФАУСТ. Будем Швецію робить. 
                Ти пробувала? Дуже креативно! 
ХУНА (кривлячись). У мене ще з вчорашнього болить...
                                     Такі попались шведи – аж противно!
                                     Учили мамка: „Якщо більше трьох,
                                     То, синку, може буть небезопасно”, -
                                     А я – з усім кабміном, як той лох!                                       
ФАУСТ (здивовано). Шо, гроші не потрібні?
ХУНА (скромно). Я согласна.
 
Дія переноситься на свою державну фазенду Фауста, яка розміром з Київську область. Чи, наприклад, з Донецьку або Івано-Франківську, один хрін. На фазенді все як обично у людей: хатинка на вісім поверхів, басейн з озера Синевир, шашлик-башлик, шмурдяк „Хенессі”, Фауст в халаті, Хуна без халату.

ФАУСТ (Хуні, лежачи під пальмою). Іди сюди, мені в облом вставать.
                                                                 Тепер я з тилу, підіймай вже ..опу!     
                                                                 Іван! Грицько! Та де ж ви, вашу мать!? 
                                                                 Ну як з такими будувать Європу?   

Мовчазні обригані тіла педутатів Харченка і Вареника плавають в басейні як гі..но, оригінал котрого плаває там же. Цікаво, що нічого з того, що плаває, не тоне. (Тонкий драматургічний хід).

ФАУСТ.                                                    От зараз тільки розв’яжу халат -
                                                                   Та як встромлю...
ХУНА (грайливо).                                   Ну прям азербайджанець! 
ФАУСТ.                                                      Ти шо? Я наш... ваш рідний педутат.
                                                                     Ой! Зараз повернусь...
ХУНА (ласково).                                        Біжи, за..ранець!   

Фауст бистрим оленем мчить до теплого сортиру, де до всіх чоловіків приходять великі мислі. Почитавши на очку графа Толстого, томик котрого пилиться там ще з часів царя Миколи Другого, Фауст формулює свої непересічні думки в монолозі.   

ФАУСТ (гордо воссідаючи на унітазі). Оце про..рався – ледве не взлетів!
                                                                   Жаль тільки, зжер корито устриць марно. 
                                                                    Чого ж це я так ..рати захотів?
                                                                    Може, то замах ворогів коварних?
                                                                    Може, комусь там завидно було,
                                                                    Шо є такий от я талановитий?
                                                                    Ми ж поки не Європа, а село...
                                                                    Позвати смерда чи самому змити?
                                                                    Хай краще смерд. Бо кожному своє, 
                                                                    Не даш же кожній падлі по брильянту.     
                                                                    Хтось там недоїдає, хтось не п’є,
                                                                    А хтось повинен мати по таланту.
                                                                    А Мехвістофель... то такі діла...                                                           
                                                                   Зате який він менеджер хороший!
                                                                  Он Хуна йому яйця продала
                                                                 За очєнь даже непогані гроші.
                                                                А я ващє канкрєтний молодець!
                                                                Воно, канєшно, невелика втрата,
                                                               А Хуна все ж таки вже без яєць,   
                                                              Я ж навпаки – з мандатом педутата   
                                                              І з яйцями, і з тим, шо біля них,
                                                             Бабла – так просто нікуди дівати,
                                                             В країні самий вигідний жених,
                                                            Майбутній през... Та скільки ж можна ..рати?   
                                                            Якийсь містичний в ..рачці тій мотив,
                                                            Якась, мать її, бісова задачка... 
(Дума, гада).                                       Майбутній през... скажу „презерватив”!
                                                            Я геній! І куди поділась ..рачка?
                                                             Все вірно, президента – не чіпай! 
                                                             У кожної свині своє корито.
                                                             Не лізь холопським рилом у сарай,
                                                             Де поки стіл старим кнурам накрито. 
                                                             Шо б ще би Мехвістофелю продать,
                                                             Шоб в той сарай пролізти в строки стислі
                                                             І тих зажратих хряків розігнать?             

ПОХІТЛИВИЙ ГОЛОС ХУНИ.       Ти там не в..рався, любий?
ФАУСТ.                                               Ні, я мислю.                                                                       
(Розмишля далі).                                 Шоб ще віддати? Дупу? Язика?
                                                              Якщо же  він у мене яйця візьме, 
                                                              Чи я зійду без них за мужика?     
ПОХІТЛИВИЙ ГОЛОС ХУНИ.          В тебе запор? Тобі ввіткнути клізьму?
                                                                 Це дуже еротично, шоб ти знав.
ФАУСТ (відчиняючи двері сортиру).  От бездуховність! От баб`и порочні! 
                                                                  Тут весь в роботі! Навіть не по..рав! 
                                                                  А їм подай лиш збочення...   
ХУНА.                                                      Це точно.     

Миттєва соромлива темрява зі звуками незрозумілого походження, що нагадують варварське тевтонське зоопорно. В фіналі шедевру виявиться, що це мудре обленерго прозорливо відключило падонку Фаусту світло. За нєуплату.                                                   
         
КІНЕЦЬ ДРУГОЇ ДІЇ

ЕПІЛОГ
Сесійна зала Верховної Зради. Педутати тіпа обсуждають зміни до конституції. Іван Опанасович Харченко і Гриць Якович Вареник звично дивляться порнуху на моніторах для голосування, Хуна приміря нові стрінги,  Фауст, товстий і красивий, у кріслі спікера.

ФАУСТ. Кароче, ви там чуєте чи ні?
                Хто хоче голих баб, он Хуна рядом!
                Багато в конституції дурні,
                Шо нам мішає жити так, як нада.
                Надарували смердам всяких прав...
                Зізнайтесь, вам самим це не огидно?     
                Шановні педутати, я нєправ?
ВСІ (хором). Хай здохнуть смерди!
ФАУСТ (мудро). І мені обідно.
                              Не може бути смерд таким, як я
                              Чи навіть ви... хоч ви всі і холопи.
ВАРЕНИК (Харченку, вказавши на монітора). Як тобі ця?
ХАРЧЕНКО.                                                          Тю! Це ж жена моя!
ФАУСТ (їм обом). Вам шо, судьба отєчєства до ..опи? 
                                 А шо докладчик Хуна скаже нам,
                                 Як голова комісії по змінам?
ХУНА (вийшовши на трибуну). Змінити стать – це не халам-балам.
ФАУСТ. Ну а закон?
ХУНА. Закон віддайте свиням.
             Які права у смердів можуть буть
             Крім долгу вмерти так, як ми захочем?
ФАУСТ.  Про рабство ще вписати  не забудь
                 І право педутатськой пєрвой ночі,   
                 І ще... шоб я пожизнєнно був тут!
                 Шо, голосуєм? „За” – єдіногласно. 
                 Заснули? Де шампанське? Де салют?
                 Остановісь, мгновєньє, ти – прєкрасно!!!

Грім і молнія, за трибуною, де раніше торгував мраморною мармизою дєдушка Ленін, вимальовується торжествуюча харя Мехвістофеля, цитуюча якісь нісенітниці чи то на китайському, чи на івриті.  Виконуючи диявольське пророцтво, дупа Фауста набира велетенських розмірів, поглина собою сесійну залу і врешті-решт лопається, внаслідок чого присутніх жде геройська, але мучітєльна доля потонути у гі..ні. Еліта нації зникає кудись в тартарари. А хто її  до того бачив?   

ЗАВІСА

* Згідно з результатами досліджень учених корефанів Мехвістофеля, вага людської душі складає близько 21 г (прим. авт.).